Хтось свідомо відкриває для себе світовий кінематограф із визнаного класичного артгаузу на кшталт Стенлі Кубрика або Інгмара Бергмана, когось захоплює французька нова хвиля, чийсь доленосний перший раз стається із сучасними культовими картинами по типу «Бійцівсього клубу» Девіда Фінчера, а деякі переходять цей рубікон із «Сутінками» та стверджують, що перша частина – воістину витвір мистецтва.
Хтось починає дивитися, бо саме у кіно раптом знаходить невичерпний ресурс актуальної та цікавої соціальної проблематики, хтось – аби згаяти час (і неочікувано втягується), комусь же просто до вподоби колись юний Марчелло Мастроянні або уже немолодий Білл Мюррей (чому ні).
Зазначимо одразу: за жоден із цих перших досвідів не мусить бути соромно. Кіно можна починати дивитися, опираючись на певні продумані алгоритми та принципи, або ж, навпаки, зовсім безсистемно: методом спроб та помилок розбиратися у власних преференціях і майже навпомацки, поетапно формувати суб’єктивне поле улюбленого. Щодо цього заначимо також: жоден із умовних методів не є виключно правильним, і кожен з нас обирає для себе власний комфортний шлях. Проте у рамках курсу «Кіно 101» пропонуємо вам спробувати перший.
Що це за курс?
Назву «Кіно 101» можна інтерпретувати як «кіно для початківців», тому курс передбачає наявність у потенційних читачів мінімального глядацького досвіду, умовного розуміння сутності авторського кіно та бажання поглибити і розширити своє пізнання в межах даного питання. Також він може зацікавити тих, хто уже має певну «базу», утім прагне віднайти нові фундаментальні «точки опори», аби продовжити дивитися кіно систематизовано, вдумливо та з особистою користю.
Кого дивимося та у чому розбираємося?
У межах цього курсу зосередимося на кінематографічній класиці. А оскільки дане поняття є достатньо широким (настільки широким, що аж майже абстрактним), у нашому контексті ми звузили його до надбання чотирьох важливих кінопостатей: Федеріко Фелліні, Альфреда Гічкока, Інгмара Бергмана та Райнера Вернера Фассбіндера.
Кожна із проаналізованих та запропонованих до перегляду робіт цих режисерів не тільки несе суб’єктивну мистецьку цінність, а й об’єктивно знаменує певний важливий етап у їхній творчості та в історії світового кінематографу загалом. Протягом курсу детально розбиратимемо контекст створення, сюжетну та художню специфіку, а також – проблематику вибраних картин.
Чому починаємо із класики?
Передовсім, ми прагнемо розвіяти розповсюджений міт про класичне кіно як єдину сферу чогось монолітно-архаїчного, нудного та почасти незрозумілого сучасним глядачам, а також – позбавленого сюжетної динаміки, живих реалістичних характерів та гостросоціальної проблематики. Важливо розуміти, що поняття «класика» – не якийсь чітко означений у просторі та часі гомогенний напрямок, а всього лише категорія на позначення досить умовного «знаку якості» (умовного, бо, попри те, що він проходить перевірку часом та контекстом, усе ж напряму пов’язаний із суб’єктивною думкою глядачів, критиків, кінознавців та митців, із котрою ви можете спокійно не погоджуватися).
Таким чином, ця категорія є доволі дискурсивною (жоден витвір мистецтва не стає класикою в один момент та назавжди, це – тривалий динамічний процес, котрий надзвичайно залежить від різних зовнішніх контекстів: історичного, культурного, суспільно-політичного). Утім, усю гетерогенну класику до єдиного спектру збирає характерна спільна риса: таке кіно зазвичай поєднує у собі революційність, новаторство та виразну впливовість щодо наступних традицій.
Отже, не варто уніфіковувати та узагальнювати класичне кіно, підганяючи його під єдині ознаки, властиві лише деяким напрямкам у межах всієї класики, котрі дійсно можуть видаватися відверто нудними та більше не актуальними (наприклад, як конвенційна голлівудська класика 30-х років або смертельно статичне театроподібне французьке кіно до зародження нової хвилі).
Класичний кінематограф може бути (і є) дуже різним, і як на своїх сучасників, так і на хронологічно спадкові традиції він впливав по-різному. Отже, аби глибше та більш комплексно розуміти специфіку кіно відносно модерних періодів, варто знати, чим надихаються його творці, які прийоми і засоби кіномови вони запозичують із минулого та як підхід до роботи із проблемними темами, які вони зачіпають, розвивався у хронологічній перспективі, починаючи із тих самих новаторських (а нині – класичних) картин.
Режисери-класики також розбирали на найдрібніші контраверсійні деталі психоемоційну складову людської сутності, постійно експериментували із засобами художньої виразності, кінематографічно ділилися своїм наркотичним досвідом та зверталися до актуальної нині соціальної проблематики: центральні конфлікти у їхніх роботах стосуються долі мігрантів у Західній Європі, емансипації жінок та ЛГБТК-дискурсу (драматично-естетичне квір-кіно вигадали не міленіали із Ксав’є Доланом в авангарді).
Отже, починаючи системне та структуроване знайомство зі світовим кінематографом із загальноприйнятої класики, ви матимете змогу зафіксувати зародження та прослідкувати становлення провідних тенденцій і механізмів, до котрих потому зверталися упродовж десятиліть представники різноманітних традицій та напрямків. Окрім цього, на прикладі класики ви сформуєте уявлення про те, що таке «якісне кіно», та відштовхуватиметеся від цього приблизного стандарту у своїх подальших «дослідженнях» даної сфери (з метою просто подивитися щось цікаве та естетичне або ж на більш професійному рівні).
1. Федеріко Фелліні
Країна: Італія
Ключові роботи: «Дорога», «Солодке життя», «8 ½»
Чому дивимося: Фелліні розпочинав у межах течії італійського неореалізму, що свого часу була революційною і вплинула на французьку нову хвилю, нове німецьке кіно та увесь західний авторський кінематограф загалом. Режисер поєднував реальне із фантасмагорією, а також експериментував із наративами, операторською роботою та кольором, задавши тенденції, що відчутно творчо звільнили кіномитців того часу.
2. Альфред Гічкок
Країна: Велика Британія
Ключові роботи: «Вікно у двір», «Запаморочення», «Психо»
Чому дивимося: Гічкок – великий новатор як у контексті жанровому, так і технічному. Значною мірою саме завдяки його експериментам західний кінематограф увібрав у себе концепції саспенса та сучасного психологічного трилера, а також – безліч візуальних прийомів, котрі нині вважаються класичними дієвими засобами художньої виразності.
3. Інгмар Бергман
Країна: Швеція
Ключові роботи: «Сунична галявина», «Персона», «Сцени з подружнього життя»
Чому дивимося: Бергман – театральний та кіношний сценарист і постановник, котрий надзвичайно плідно працював у жанрі тонкого глибокого психологізму, мистецьки рефлексуючи про людську сутність загалом, про взаємодію між індивідами у рамках шлюбу та родини, а також детально – про дитинство і дорослішання, самореалізацію і самодослідження, світське і релігійне. Візуальна манера Бергмана – виразна, експресивна та сповнена символізму. Вона часто стає об’єктом кіноцитат у роботах інших відомих режисерів.
4. Райнер Вернер Фассбіндер
Країна: Німеччина
Ключові роботи: «Продавець чотирьох пір року», «Гіркі сльози Петри фон Кант», «Заміжжя Марії Браун»
Чому дивимося: Фассбіндер – представник нового німецького кіно, течії, котра надалі вплинула на усю національну традицію. У своїх картинах він новаторськи торкається ряду важливих соціальних аспектів: становища мігрантів у країнах Західної Європи, питань расизму та ксенофобії, непростої долі жінок у рамках сучасного йому суспільства, а також – квір-проблематики.
Курс складається із 17 епізодів та передбачає детальне ознайомлення із 32 картинами зазначених режисерів.
Comentarios